Заспів до Відродженого “Перця” — Веселої Держави Сміху...

О.Чорногуз

СМІХ ЗАРАДИ МИРУ! 

Почнемо з того, що Світ ніколи не вмирав. Від сміху. І ніколи не старів. Також від сміху. Кажуть, нема старих анекдотів, а є старі люди, котрі люблять їх розповідати... 

Отже, сміх вічно молодий... А ще — Безсмертний!.. Як і наша славна Україна!  

...Як розповідають легенди, молодий Джузеппе Гарібальді, будучи ще моряком, дістався якось берегів... Одеси.  У цьому південному місті він зустрів чимало вічно веселих і усміхнених людей. Різних національностей, різних віросповідувань, різних традицій і, природно, різних звичаїв та уподобань. Але найдивовижніше — що, власне, найбільше і вразило майбутнього революціонера, — це те — що геть усі щиро кепкували один над одним, як потім так же щиро та приязно посміхалися один одному, і від того тільки ще більш дружніше та згуртованіше жили під мирним небом цього чудодійного поліса доброзичливості...   

 Джузеппе Гарібальді відтоді, кажуть, узяв собі “одеську усмішку” — як один із найефективніших засобів мирного спілкування між людьми — за надійну зброю. Тоді, в Одесі, він відкрив для себе одну із непереборних  істин: щоб наміцно об'єднати Північ і Південь своєї рідної Італії — як у нас, скажімо, сьогодні в Україні Захід та Схід, — треба усміхатися. Усміхатися щиро! Усміхатись добром один одному і любити одне одного... Тільки перед усмішкою і любов'ю капітулюють гнів і ненависть. Сміх і любов — обеззброюють... А ще  Сміх перетворює клятого ворога — на ганебне посміховисько... 

Італія перемогла. Оскільки там перемогла ідея Гарібальді. 

...Український народ вічно сміявся... Великодушно реготались на Січі козаки... З чорною гіркотою на серці усміхались над своєю недолею покріпачені царською грамотою селяни...  

Сміявся народ і продовжував жити!.. 

У лихоліття Революції, громадянської війни, лєнінського благоденствующого НЕПу, сталінських колгоспів... із їх вічно “напів-не-до-пере-за-повненими”  закромами... Не втрачали почуття гумору українці і в підвалах-катівнях НКВС, куди їх нещадно кидали правовірні більшовицькі  “радетєлі чаяній народа”. Бо і там, серед закатованого люду, знаходились ті, хто мужньо та зухвало сміявся навіть власній смерті в лице... 

Сміялись українці скрізь! І на фронті, коли брали на глум біснуватого і недолугого фашистського недомірка  Адольфа-фюрера... Сміялись і потім, коли здобули Перемогу. Щасливим сміхом радості життя...  

Сміявся народ з усього, що тільки піддавалося Сміхові... Інакше б не вижив...  

Сміявся усно, із вуст в уста, сміявся різножанрово — підбадьорливим дотепом, доречним жартом, добросердим лукавством, іронією... а часто-густо й убивчим сарказмом. Аж поки у 1922 році не засміявся на повний голос своїм першим друкованим словосміхом...  

Ним виявився щойно народжений журнал “Червоний Перець”. Заснував його поет Еллан Блакитний, і разом із фейлетоністом Остапом Вишнею та молодим карикатуристом Олександром Довженком дав йому соціальну путівку у велике народне життя.  

З того часу вся велелюдна українська громада засміялась навкруг настільки гучно та щиро, й таким іскристим, мудровеселим приперченим Сміхом, що наш великий народний сміхотворець Остап Вишня згодом змушений був зізнатись: “ми сміялись, сміємось і будемо сміятися із радянських дурнів”...  

...А заразом самоіронічно засміялись українці ще й, власне, над собою... Аби завчасу убезпечити себе від можливого пошиття до самозакоханих дурнів...  І не погрішити проти старої, як світ, істини: добре сміється тільки той, хто вміє посміятися над своїми вадами та недоліками.   

За 90-то років свого вікування чого тільки не пережив та не побачив Перець. Радянські дурні закривали часопис, нищили фізично найталановитіших його творців, призупиняли його вихід у світ урізноманітненими постановами, декретами, інструкціями, циркулярами і просто чиновницько-тупеньким — ніззя...  

А Перець, як і Сміх народу, наче нічого й не було, продовжував повноцінно жити. Набирав з роками передплатний тираж, подеколи сягаючи його тримільйонних вершин, а то й вище. І непомітно створював у всезагальнонародній державі, де панувала тільки одна кремлівська “Правда” як основний орган “керівної та спрямовуючої”, свою власну вільну Веселу Державу Сміху... Серед громадян яких володарював насамперед  живий розум, здорове почуття гумору, критичне ставлення до дійсності, глибинне розуміння соціальної справедливості і людської честі. А ще непохитна віра у те, що будь-яке зло здоланне і за будь-що має бути покаране, якщо проти нього рицарствує Добро... Та ще й озброєне різнокаліберним Сміхом... 

...Чи не з такою, погодьтеся, святою вірою у Справедливість починався у незалежній українській столиці Майдан Гідності?! 

 Та за епохи нікчемного президентства Януковича славний Перець умертвили.  Чиновникам, — лизоблюдам-нукерам, — тієї недавньої доби явно було не до сміху. Вони як ніколи жили зосереджено і напружено! То постійно зосереджуючись... на отриманні хабаря, то надміру напружуючись... цуплячи чуже, тобто наше із вами народне майно... 

Хапонути з голови перехожого кудлату шапку — це один із видів кримінального злодійства; на чому, ніде правди діти, наш колишній гарант добряче набив руку, але вкрасти у всього народу його веселу щиру душу, де віками оселявся його людинолюбний Сміх — це вже, коли хочете, — своєрідний духовний злочин проти людяності... 

Вочевидь саме тому тут же на українських теренах появилися й ті, хто заходився, після тривалої реанімації, повернути Перець знову до активного творчого життя. Ними виявилися колишні перчани - ветерани і не тільки:  Юрій Цеков,  Анатолій Василенко, Олексій Кохан, Петро Перебийніс, Валерій Чмирьов,  Юрій Іщенко  і скромний автор цих рядків. 

    Послуговуючись немеркнучими найкращими традиціями Великого Перця і переконливим досвідом того ж таки Джузеппе Гарібальді, запозиченого ним вряди-годи у наших земляків-одеситів, нові батьки-реаніматори відродили не просто Перець, а цілу його Веселу республіку, у межах непорушних українських кордонів, що простяглись вздовж і вшир: від зелених Карпат до безкраїх донецьких степів, від замріяних поліських озер-очей до скелястих вершин миловидного Ай-Петрі та найвищої гори кримської яйли — Роман-Кош. 

Ми твердо віримо, що миролюбний український Сміх знову заживе-залунає Україною. Адже синонімом Сміху завжди був — Мир. 

А “Кремлівським браткам” радимо таки угомонитись і не каламутити народ “ЛД Недоношеними Республіками” ні на українському Донбасі, ні гнилими гаслами на кшталт “Крим наш”  в окупованому тимчасово Криму, а таки хоч раз дослухатися до слів свого негласного письменника-Пророка, лауреата Нобелівської премії Олександра Солженіцина, який майбутнім доморощеним любителям “русского міра”  та крадіям -зазіхачам на все чуже, завбачливо радив для початку облаштувати хоча б саму Росію, зробивши з неї справді квітучу і найбагатшу країну, а не з’являтись, бува, перед  світовим людом у лаптях на босу ногу, зате із атомною ломакою-«дубінушкой»  в руках. 

Отож  Перець відроджено і вже з Нового року він прийде до своїх читачів. Аби разом сміятись і боротись... І нарешті, викриваючи гострою і нещадною сатирою,  перемогти:  хабарників, здирників, бюрократів, зарозумілих  чинуш та всілякого роду інших горе-колекціонерів незліченних “заводів та пароходів”, що колись були безчестно та за копійки відібрано у його справжніх  власників. 

Людям — чесним, добрим і світлим Перець, як і колись, знову подарує свою щиру усмішку в гуморесках, віршах, літературних пародіях, жартах, дотепах, смішних малюнках, карикатурах, веселинках... А ще приберіг чимало несподіваних іронічних, пародійних  сюрпризів для своїх пристрасних шанувальників.  

Наповнюймо наше життя сміхом радісним, життєствердним, оптимістично - обнадійливим!..  

Сміх — це щедре Свято, подароване кожному, хто вміє любити і цінувати життя. 

............................................................................................................................................................. 

І  насамкінець. 

У 20-х роках минулого століття легендарний Остап Вишня кожен свій фейлетон завершував обов’язковою фразою. Яка звучала приблизно так: “...Здавайте хліб та коні до Червоної Армії!” 

Ми ж, перчани, аби не порушувати усталених традиції, перефразуємо по-своєму великого сміхотворця: 

“Набувайте громадянство  Веселої республіки Перець на поштових відділеннях та інших пунктах прийому передплати УДППЗ “Укрпошти”! Будьмо з Перцем! Він — прийшов, щоб залишитись. Уже назавжди!”. 

                                                                                

                                                                                  Від щирого серця Вашого Перця — 

                                                                                 Олег ЧОРНОГУЗ, письменник-сатирик, 

                                                                                 Голова-Заводій Верховної ради народних 

                                                                                 Сиднів Веселої республіки Перець.

Звернення до прихильників журналу "Перець"

The fate of the Ukrainian magazine "Pepper, who in 2016 would have turned 94 years.
At the initiative of the administration of President Viktor Yanukovych, who owned the publishing house "Press of Ukraine", in December 2013 the magazine "Pepper" was eliminated. And now, the efforts of the initiative group consisting Yu.Tsekova, O.Chornohuza, Yu.Ischenka, A.Vasylenka, O.Kohana magazine "Pepper" restored and added to the catalog of publications of Ukraine.
I urge anyone who loves and appreciates quality humor, subscribed to the publication in the first half of 2017. (Subscription only Ukraine)
On its part, the creative team of "Pepper", its poets, satirists, humorists and cartoonists will do everything possible to justify Vashyi expectations.
We will continue the proud tradition of the authors of "Pepper" grants ukrainian humor and satire, particularly Ostap Cherry, Paul Glazov, Theodore Makivchuka, cartoonists Valery Zelinsky, Sergei Herasymchuk, Anatoly Arutyunyants, Victor Grigoriev and many others.

V.Chmyriov  cartoonist magazine "Pepper" in 1978.

О судьбе украинского журнала "Перец, которому к 2016 году исполнилось бы 94 года.
По инициативе администрации президента Януковича, которому принадлежало издательство "Пресса Украины", в декабря 2013 года журнал "Перец" был ликвидирован. И вот, усилиями инициативной группы в составе Ю.Цекова, О.Чорногуза, Ю.Ищенка, А.Василенка, О.Кохана журнал "Перец" восстановлен и внесен в каталог печатных изданий Украины.
Призываю всех, кто любит и ценит качественный юмор, осуществить подписку издания на первое полугодие 2017 год.(Подписка только для Украины. Каталог по ссылке  http://presa.ua/perec-vesela-respublika.html)
Со своей стороны творческий коллектив журнала "Перец", его поэты, сатирики, юмористы и карикатуристы сделают все возможное, чтобы оправдать Ваши ожидания.
Мы продолжим славные традиции авторов журнала "Перец", грандов украинского юмора и сатиры, в частности Остапа Вишни, Павла Глазового, Федора Макивчук, карикатуристов Валерия Зелинского, Сергея не стало, Анатолия Арутюнянца, Виктора Григорьева и многих других.

В.Чмырёв-карикатурист журнала "Перец" с 1978 года.

Про долю українського журналу "Перець, якому у 2016 року виповнилося би 94 роки.

З ініціативи адміністрації президента В.Януковича, якому належало видавництво "Преса України",у грудні  2013 року  журнал  "Перець " було ліквідовано.  І ось, зусиллями  ініціативної групи  у складі Ю.Цекова, О.Чорногуза, Ю.Іщенка,А.Василенка,О.Кохана журнал "Перець" відновлено і внесено до каталогу друкованих видань України.Закликаю всіх, хто любить та цінує  якісний гумор, здійснити підписку видання на 1-е півріччя 2017 рік. ( Підписка тільки для України . Каталог за посиланням  http://presa.ua/perec-vesela-respublika.html)
З свого боку творчий колектив журналу "Перець", його поети, сатирики,гумористи та карикатуристи зроблять все можливе аби виправдати  Вашї  сподівання.

Ми продовжимо славні традиції  авторів журналу "Перець", грандів українского гумору та сатири, зокрема  Остапа Вишні, Павла Глазового,Федора Маківчука, карикатуристів Валерія Зелінського, Сергія Герасимчука, Анатолія Арутюнянца, Віктора Григорьева та багатьох інших.

В.Чмирьов-карикатурист журнала "Перец" с 1978 года.

Відродження журналу "ПЕРЕЦЬ"

Інформаційна довідка  про журнал "ПЕРЕЦЬ"

Журнал започатковано як двотижневик під назвою «Червоний Перець», виходив російською мовою у 1927–1934 рр. у Харкові. Заснував видання поет Еллан Блакитний.

Головні співробітники: Остап Вишня, Юрій Вухналь (Іван Ковтун), Юхим Ґедзь (Олекса Савицький), Антоша Ко (А.Гак), Б.Сіманців, К.Котко (М.Любченко) та інші.

Ілюстратори: О.Хвостенко-Хвостов, О.Довженко, А.Петрицький, К. Агніт, О. Козюренко, Л. Каплан та інші.

Велику популярність журналу забезпечив Остап Вишня, який був і залишається найулюбленішим письменником українців.

Крім політичної сатири (завжди з радянських офіційних позицій), «Червоний Перець» присвячував увагу боротьбі зі спекуляцією, безпорадністю адміністрації, бюрократизмом тощо, також побутовим справам.

Автори, що друкувалися в «Перці», критикували «окремі недоліки» радянської дійсності досить гостро і задерикувато. За це часто колективу журналу було непереливки.

28 вересня 1929 Політбюро ЦК КП(б)У ухвалено конфіскацію числа 15 журналу «Червоний перець» і оголосити в пресі постанову «з різкою політичною кваліфікацією карикатур, вміщених у журналі». Зміст характеризувався як «пасквіль, скерований проти творчої роботи, що її веде партія та робітничий клас, будуючи соціалістичну Україну».

20 жовтня 1929 постанова ЦК КП(б)У засудила № 15 журналу «Червоний Перець»; ухвалено переглянути весь склад редколегії журналу.

Від 1933 року в редакції «Червоного Перця» почалися арешти. Владі не подобалася критика в журналі. Членів редакції обвинуватили в тероризмі й у підготовці замаху на керівників КП(б)У та один по одному заарештували.

Внаслідок репресій «Червоний Перець» перестав виходити.

Поновлений 1941 під назвою «Перець», виходив у Києві — перший номер вийшов 14 травня.

У повоєнні часи став одним із найпопулярніших видань в Україні та за її межами. Стоячи на прорадянських позиціях щодо зовнішньої політики, журнал критикував вади суспільства: пияцтво, бюрократію тощо. В ці часи у штаті редакції працювали Гливенко Володимир Леонтійович, Арутюнянц Анатолій Саркісович, Зелінський Валерій Федорович, Василенко Анатолій Петрович, Солонько Володимир Іванович, Кохан Олексій Кузьмович.

На початку 1986 р. наклад «Перця» становив 3,3 млн прим. (для порівняння — тогочасний наклад московського «Крокодила» — 5 млн прим.).

У 1970-1980-х рр. у касу ЦК Компартії України від продажу «Перця» щомісяця надходило 12 млн крб.

До кінця 2013 року журнал в основному розповсюджувався за передплатою.

Тираж — близько 10 тисяч примірників у місяць.

Журнал було закрито за причини "нерентабельності". Не приносив прибутку. Ось так! 
На мою думку, в Україні існує не так мало періодичних видань, які мають набагато коротшу історію і ще меншу інформаційну завантаженість. Але їх чомусь держава фінансувала і фінансує. А ось журнал "Перець" з майже 92 літньою історією, який пройшов Другу світову війну, післявоєнні роки розрухи та поневірянь, Перебудову, кризи і переддефолт, який можна вважати національним скарбом гумору і сатири - "не рентабельний". Не приносить кошти – отже, на звалище історії. Ось така пам'ять у наших можновладців, які закрили цей без перебільшення, національно-історичний проект.

У липні 2016 року легендарний «Перець» відродився, але вже із дещо доповненою назвою – «ПЕРЕЦЬ. Весела республіка». Тим самим тільки підкресливши, що завжди був осібною «державою» – Державою Веселого Сміху в немеркнучій душі українського народу.