Відродження журналу "ПЕРЕЦЬ"

Інформаційна довідка  про журнал "ПЕРЕЦЬ"

Журнал започатковано як двотижневик під назвою «Червоний Перець», виходив російською мовою у 1927–1934 рр. у Харкові. Заснував видання поет Еллан Блакитний.

Головні співробітники: Остап Вишня, Юрій Вухналь (Іван Ковтун), Юхим Ґедзь (Олекса Савицький), Антоша Ко (А.Гак), Б.Сіманців, К.Котко (М.Любченко) та інші.

Ілюстратори: О.Хвостенко-Хвостов, О.Довженко, А.Петрицький, К. Агніт, О. Козюренко, Л. Каплан та інші.

Велику популярність журналу забезпечив Остап Вишня, який був і залишається найулюбленішим письменником українців.

Крім політичної сатири (завжди з радянських офіційних позицій), «Червоний Перець» присвячував увагу боротьбі зі спекуляцією, безпорадністю адміністрації, бюрократизмом тощо, також побутовим справам.

Автори, що друкувалися в «Перці», критикували «окремі недоліки» радянської дійсності досить гостро і задерикувато. За це часто колективу журналу було непереливки.

28 вересня 1929 Політбюро ЦК КП(б)У ухвалено конфіскацію числа 15 журналу «Червоний перець» і оголосити в пресі постанову «з різкою політичною кваліфікацією карикатур, вміщених у журналі». Зміст характеризувався як «пасквіль, скерований проти творчої роботи, що її веде партія та робітничий клас, будуючи соціалістичну Україну».

20 жовтня 1929 постанова ЦК КП(б)У засудила № 15 журналу «Червоний Перець»; ухвалено переглянути весь склад редколегії журналу.

Від 1933 року в редакції «Червоного Перця» почалися арешти. Владі не подобалася критика в журналі. Членів редакції обвинуватили в тероризмі й у підготовці замаху на керівників КП(б)У та один по одному заарештували.

Внаслідок репресій «Червоний Перець» перестав виходити.

Поновлений 1941 під назвою «Перець», виходив у Києві — перший номер вийшов 14 травня.

У повоєнні часи став одним із найпопулярніших видань в Україні та за її межами. Стоячи на прорадянських позиціях щодо зовнішньої політики, журнал критикував вади суспільства: пияцтво, бюрократію тощо. В ці часи у штаті редакції працювали Гливенко Володимир Леонтійович, Арутюнянц Анатолій Саркісович, Зелінський Валерій Федорович, Василенко Анатолій Петрович, Солонько Володимир Іванович, Кохан Олексій Кузьмович.

На початку 1986 р. наклад «Перця» становив 3,3 млн прим. (для порівняння — тогочасний наклад московського «Крокодила» — 5 млн прим.).

У 1970-1980-х рр. у касу ЦК Компартії України від продажу «Перця» щомісяця надходило 12 млн крб.

До кінця 2013 року журнал в основному розповсюджувався за передплатою.

Тираж — близько 10 тисяч примірників у місяць.

Журнал було закрито за причини "нерентабельності". Не приносив прибутку. Ось так! 
На мою думку, в Україні існує не так мало періодичних видань, які мають набагато коротшу історію і ще меншу інформаційну завантаженість. Але їх чомусь держава фінансувала і фінансує. А ось журнал "Перець" з майже 92 літньою історією, який пройшов Другу світову війну, післявоєнні роки розрухи та поневірянь, Перебудову, кризи і переддефолт, який можна вважати національним скарбом гумору і сатири - "не рентабельний". Не приносить кошти – отже, на звалище історії. Ось така пам'ять у наших можновладців, які закрили цей без перебільшення, національно-історичний проект.

У липні 2016 року легендарний «Перець» відродився, але вже із дещо доповненою назвою – «ПЕРЕЦЬ. Весела республіка». Тим самим тільки підкресливши, що завжди був осібною «державою» – Державою Веселого Сміху в немеркнучій душі українського народу.